Тренувальний табір ДУК Правий Сектор
21 лютого 2015, 16:50

Про поїздку до тренувального табору добровольчого українського корпусу «Правий Сектор»

Коли в редакції постало питання, хто їхатиме в тренувальний табір «Правого Сектору», у мене не виникло жодних сумнівів. У країні війна, отже, на власні очі бачити умови підготовки захисників України — це аж занадто спокушає. Останнім часом ЗМІ, українські, а тим паче російські, закидають ПС, що вони — провокатори Майдану, занадто жорстокі, карателі і нацисти, снідають немовлятами, запивають кров’ю… Я їду.

Понеділок, 5-та ранку, парковка «Макдональдс», на нас чекає учасник АТО, боєць ПС Пірат — за походженням одесит. Уперше бачив україномовного одесита. З ним його побратим. Випили кави, покурили, домовились — і в дорогу… Номерний знак «Путін х#йло» на машині Пірата одразу все виказує. Хоча ні. Ще й прапорці, синьо-жовтий та червоно-чорний по боках, більш красномовні…

Дорога довга… Пообіді прибули за призначенням… Вартовий з автоматом боронить браму тренувального табору. Вони з Піратом обмінялись посмішками, і ми проїхали в розташування…

Перші враження?! Звичайна військова частина. Хоча, ні. Нині звичайна — та, в якій все занедбано. Вояків тримають в умовах більш схожих на зоопарк, наче пристосовують до реальних умов. У тренувальному таборі ДУК «Правий Сектор» чистота і порядок. Саме потрапили на шикування і обід.

Співанки, з якими курсанти крокують до їдальні, радують душу.

У казармі. Відчувається брак коштів. Але не брак умілих рук і завзяття тих, хто порожнього приміщення, створив умови для перебування там курсантів. Я певен, у зоні АТО вони ще неодноразово згадають ту казарму теплими словами.

Саме теплими, температура в приміщенні +19, як удома. 2 класи з партами і дошкою для проходження інструктажів та засвоєння теоретичних знань.

А ще портрет Дмитра Яроша, обкладинка журналу «Есквайр», як портрет Президента, висить над дошкою. Газета «Бандерівець», котрою бійці щедро поділились із нами, лежить охайно на першій парті…

Стіна завішана дитячими малюнками та листами… Як нагадування про те, що кожного чекають, в кожного вірять. І саме це, здається, має надихати кожного майбутніх воїнів. Не виникає жодного сумніву, що вони готуються захищати українські родини, українські землі, їх готують захищати Україну.

Пообіді трохи перепочили. А далі прийоми рукопашного бою, основи фізпідготовки,тактика на дачі Чорного, «репанк» (тренування в киданні гранат), смуга перешкод… Саме на смузі перешкод я не зміг відмовитись від спроби повторити за курсантами… Наївся піску, але пройшов, зачепивсь спиною. Та ледь не лишився в тунелі, бо треба менше їсти в «Макдональдс». Але пройшов!

Подряпав уже досить немолодому дядькові куртку, яку він не пошкодував мені для проходження цього завдання. Ще 20 хвилин після того я не відчував своїх рук, але той присмак піску на зубах навіть зараз відчуваю… Так-от, у них є правило: за кожною з перешкод попередній має подавати руку тому, хто позаду, щоб підтримати брата.

Вони — Брати. Кожен, хто прийшов сюди, для іншого є братом. Без імен і прізвищ, лише позивні: Калина (Кременчук), Розписний (Донецьк), Пірат (Одеса), Варг (Росія), Фріда — саме так, дівчина, з Полтави… Там вони — побратими, знайомі максимум 3-5 тижнів, від 18 до 60, побратими…

Особистий ШОК. Коли, перепрошую, пи*дять, що «Правий Сектор» — це нацисти, фашисти і, взагалі, страшні люди… У таборі ми зустріли реальне різномаїття національностей, але ж ШОК, Увага! В «Правому Секторі» зараз проходять навчання троє громадян РФ. Із двома спілкувались.

Вони не сприймають режим Кремля, називають тероризм на сході тероризмом і головне — вірять в Нашу ПЕРЕМОГУ… Зі слів одного, сім’ю перевіз в Україну ще влітку, не кудись там, а на Західну Україну. Не з’їли)) У вересні його дітки пішли в українську школу, заздалегідь вже підучивши українську мову. Адаптувались… Здоров’я їм.

Слів бракує, коли розумієш, що в країні — наче дві паралельні реальності… Україна живе, гуляє, п’є, радіє… Так, є волонтери, є якісь солдати, ротації, але не існує в свідомості перехожих того факту що є такі ж люди, але зі зброєю в руках. І вони щодня говорять із дружинами і дітьми по телефону, як в останнє…

Я не панікую і абсолютно проти тих, хто кричить «Всьо пропало». Але усвідомити варто кожному: те, що відбувається «на сході», вже навіть не під під’їздом, а давно «на сходах». Тепер лишилось усвідомити це кожному до того, як ОТО постукає у двері…

Бог із нами. Перемога за нами.

P.S. Звітне відео поїздки до добровольчого українського корпусу «Правий Сектор».

Обсуждение закрыто.