Час змінюватися
5 липня 2017, 15:30

 

Якщо на хвилинку заплющити очі і підняти обличчя до неба, то можна уявити майбутнє… Не таке світле, як у казках, з міфічними витязями, демонічними істотами, а справжнє – голубе небо, змережане повітряними дорогами, довкола – голографічні зображення і, на перший погляд, ввічливі та неквапливі мешканці Міленіума , які насправді приховують людські якості, що сотні тисяч років дозрівали, тліли і згасали в них – альтруїзм і егоїзм. І тут, на фоні цього всього, з’являється герой, який завжди бореться із цим всеосяжним розмаїттям егоїзму, такий собі кібер-джедай, якому не підвладні ані найменші плями із найгірших людських якостей. Але це так. Роздуми на тему. Насправді ми вже одного разу підіймали обличчя до неба й уже подібним чином уявляли майбутнє. Щоправда, бачили його таким у дитинстві, років 20-30 тому. І уявлення про майбутнє приходило тоді, коли сріблясті нитки літаків розрізали небеса, а ми думали, що це злітала в космос чергова ракета, на борту якої сидів наш герой (ну, принаймні для більшості), – космонавт. Пізніше наші уявлення про героїв змінилися, бо так званий Міленіум усе не приходив, тож людей для наслідування треба було обирати з «теперішньої Землі», і найчастіше ними ставали ті, хто поруч: лікарі, пожежники, міліціонери і всі, хто не боявся роботи. Міленіум усе одно був далеким, а час невпинно минав… І тоді людьми для наслідування, людьми, успішними в наших очах, були ті, хто мав усе. Ще зовсім недавно критична маса українців вважала щасливими тих, у кого квартири, машина і хороший бізнес, це були матеріально успішні , але от про духовно успішних ще зовсім недавно майже ніхто не замислювався, а вони були, і їх, як тепер ми можемо побачити, було доволі багато. І таки так, Міленіум ще не прийшов, і утопічної країни ми ще не збудували, але, як кажуть багато фахівців, ми змінилися, аби будувати її. Як? На краще, переконують вони.

«Обертання» українців

Молоді, впевнені, дехто навіть устиг уже чогось досягнути. Саме вони виховані революцією 2004. Ні-ні, вони не прибічники тогочасних політичних сил і тим паче не адепти цієї Помаранчевої революції, вони просто виховані й уже заряджені нею. Вона їх змінила. Більшість із них закінчувала університети, навчалася в них або лише вступала, хтось був на тодішньому Майдані, хтось волонтерив у рідних містах. І саме ці люди стали осердям Революції гідності у 2014. Ще в листопаді, коли ніхто навіть не підозрював про зміни, які грядуть, саме ці люди, тодішні й нинішні студенти, не здалися й не погодилися з інертною більшістю. Це була їхня революція, у якій вони стали запалом для інших. І саме вони, ці невідомі молоді упертюхи, почали змінювати українців, адже революція – це зміна або обертання, принаймні так це слово тлумачать з латинської.


Загалом в українській історії таких революційних змін було небагато, але вони були знаковими. Однією з основних історики називають революцію, яка відбулася у 1848 році, – так звана Весна народів. ЇЇ найбільше було відчутно на Галичині. Саме під час цієї революції було піднято український стяг, вона кардинально змінила національну свідомість і стала вагомим поштовхом для самоусвідомлення людей і для пошуків ними своєї ідентичності. Згодом революція 1905 року, яку в історіографії називають Першою російською, але яка насправді відбувалася на території України (Горлівське повстання, Броненосець «Потьомкін», розстріл в Одесі). Вона також загострила питання національної самоідентифікації і знову спричинила культурні зміни. І ось такі сплески національної самосвідомості бачимо й зараз. Багато досліджень сучасних соціологів доводять, що найбільше ми пишалися своєю українськістю під час двох революцій, у перші роки опісля і тепер, у час війни.

Окрім пробудження самоідентичності, під час революції відбуваються і зміни цінностей. А отже, зʼявляються й інші взірці для наслідування. Революція дала нам інших українців, вона показала, якими вони можуть бути: відкритими, впертими, альтруїстичними, відданими і здатними на пожертву заради майбутнього. Для нас героями та людьми, гідними пошани, ще в розпал революції стали ті, хто віддав життя за її звершення (Небесна сотня), потім – люди, які рятували один одного й прикривали своїми спинами інших, ті, хто навіть не був знайомий до Майдану 2014 року, ті, які допомагали всім, хто стояв на сторожі, й доглядали їх. Саме тоді зароджувався волонтерський рух. Насправді, на думку вчених, революція триває і досі, тому й зараз народжуються і виявляють себе ті люди, яких уже згодом ми назвемо героями.

«Феномен росту»

У 2014 на зміну Майдану прийшла війна. Свою самоідентичність довелося обороняти. Українці ще не встигли оклигати від революційних трагедій, як потонули вже у військових. І тут психологи вказують на один феномен. Країна в біді і жалобі почала змінюватися, і ці зміни настільки очевидні, що подекуди здається, що їх можна торкнутися. Фахівці кажуть: українці стали кращими, адже пережите скерували у творчий процес свого психологічного зростання – суспільство подобрішало.

Саме феноменом зростання можна пояснити просто колосальний рух волонтерства. Адже ще до 2014 такого в Україні не було. Звичайно, альтруїсти були завжди, але масовим це явище стало саме після біди, в якій опинилася наша країна. Психологи також розповідають, що цей феномен змінив ціннісні орієнтири, які були в нас до революції і війни. Багато хто з учених вважає, що до 2013 країна перебувала в затяжному визріванні, не розвивалася, лише тупцювала на місці. Революція Гідності дала поштовх до дій і розвитку, війна – до змін.


Люди дедалі рідше звертають увагу на статки. У них відбувається повільний, але впевнений розрив шаблону про успішних людей. Тепер це люди, які не мають королівських осель і дорогих авто, це люди, які щасливі, які досягають чогось власною працею і які затребувані суспільством. Українці починають роззиратися довкола й помічати таких успішних людей серед своїх сусідів, родичів, знайомих, які все життя помагали безпритульним котам і собакам, рятували безхатьків на морозі, служили вищій меті. Дедалі частіше після переосмислення люди запитують себе: «Ось він так зміг, він це робить, а що зараз роблю я?»


Культурна революція

Хтось вважає, що українці вже змінилися, але більшість наполягає, що процес іще триває. І ось ця більшість із оптимізмом дивиться в майбутнє, але переконана, що для закінчення фази змін потрібна і зміна поколінь. Тобто треба, аби люди, які бачили, як розвивалася наша країна в перші 20 років незалежності, відійшли. Тобто потрібен такий собі Мойсей, який 40 років водитиме нас по пустелі, аби зникли ті, хто бачив рабство. Утім багато вчених вважають, що 40 років – це занадто великий відрізок часу, аби змінити націю. Тепер достатньо лише 10. Світ мчить уперед, а отже, ним правлять ті, хто йде в ногу з часом, бо сучасне покоління змінюється в рази швидше. Культурологи вважають, що майбутнє України за тими, хто зараз навчається, і переконують: за ними вже можна оцінити зміни, які відбулися в країні.


Але зміни – це комплекс. Не можна оновити цінності, не оновивши культуру. Хоча зараз учені стверджують, що ми живемо в епоху посттоталітаризму і вихід звідти складний, бо розвиток української культури відбувався під тиском цієї системи, яка забороняла вільнодумство. Через це наша культура дуже багато втратила й зараз намагається все надолужити. Революція і війна дали колосальний поштовх до змін і в цій сфері. З’явилося багато громадських ініціатив, форумів, нові імена і навіть рухи. Згодом ця культура диктуватиме нові суспільні тренди, носіями яких стане власне те покоління, яке поки що ще навчається. Принаймні в цьому переконують культурологи…

А от політологи не дуже позитивно налаштовані на майбутнє, хоча таки погоджуються: держава змінюється, до того ж кардинально. Ці зміни очевидні, і саме вони можуть стати проблемою вже за якийсь рік чи два, наприклад, під час чергових виборів. Адже нова рушійна сила змін, розхитана ще й війною, може згубно вплинути на політичне життя країни.

Хтось вважає, що українці вже змінилися, але більшість наполягає, що процес іще триває. І ось ця більшість із оптимізмом дивиться в майбутнє, але переконана, що для закінчення фази змін потрібна і зміна поколінь. Тобто треба, аби люди, які бачили, як розвивалася наша країна в перші 20 років незалежності, відійшли. Тобто потрібен такий собі Мойсей, який 40 років водитиме нас по пустелі, аби зникли ті, хто бачив рабство. Утім багато вчених вважають, що 40 років – це занадто великий відрізок часу, аби змінити націю. Тепер достатньо лише 10. Світ мчить уперед, а отже, ним правлять ті, хто йде в ногу з часом, бо сучасне покоління змінюється в рази швидше. Культурологи вважають, що майбутнє України за тими, хто зараз навчається, і переконують: за ними вже можна оцінити зміни, які відбулися в країні. Але сподіваємося, що це не змінить ті цінності, які тепер є в українців. І серед мандрівників, капеланів , людей, які ламають усталені стереотипи і рятують тварин, з’являться інші…Ті, що заслуговуватимуть та нашу повагу та захоплення!