Анатомія міст
3 серпня 2017, 15:44

Зародження міста схоже на зародження людського життя. Спершу з’являється маленька, ледь помітна цятка однієї будівлі, пізніше довкола неї обростають «м’язи» інших будинків, а потім поселення збільшується і росте. Процес народження міста і його розвиток можна спостерігати й нині. Нам важко уявити, як воно виглядатиме згодом, але ми є безпосередніми учасниками появи деяких із них. А ось старовинні міста, у яких ми живемо, виникли дуже давно. Кожне з них має свою історію, харизму і характер. Але, попри все, навіть старі міста продовжують розвиватися. Цей процес дехто в Україні називає містобудуванням, інша, більш прогресивна частина фахівців його іменує модним терміном «урбанізм».

Та все значно простіше. Після Другої світової війни в Україні (та й узагалі в Радянському Союзі) треба було терміново відновлювати міста. Так і з’явився термін містобудування, який вживають і нині. Тобто, відповідно до значення цього слова, ми розвиваємо місто, будуючи його. А згодом, у ХХ столітті, виник інший погляд на цей розвиток. Люди почали запитувати: а чи в місті повинні бути тільки будинки, автошляхи, розкреслені квартали, відповідна інфраструктура, чи його комфортність передбачає щось іще.

Наука про міста змінилася під впливом декількох течій і соціальних ініціатив, так виник урбанізм.

На Заході створюють цілі інститути, які досліджують цю течію, навчають урбаністів, які, до речі, абсолютно не причетні до архітектури, їм зовсім не обов’язково вміти креслити, зате їх учать розуміти природу людських стосунків у місті, навчають створювати комфорт, забезпечувати мобільність та зважати на екологічні аспекти у великих поселеннях.

Згідно з хрестоматійним поясненням урбанізм (походить слово від латинського urbanus – міський, urbs – місто) – напрям у містобудуванні. Представники урбанізму приділяли основну увагу проектуванню надзвичайно великих містобудівних структур, розрахованих на значну концентрацію населення. «Батьком» цього напрямку став французький архітектор та теоретик архітектури Ле Корбюзьє. Утім згодом виявилося, що урбанізм з його масштабністю утопічний, а його втілення не придатні для життя. Наприклад, Чикаго: люди не хочуть жити в таких багатоповерхівках і втікають за місто, де маленькі квартали, скверики і зелень, тим самим створюючи трафік.

Чікаго

Тому з’явилася ще одна течія – новий урбанізм. Це концепція упорядкування простору, що виникла на тлі критики розповзання міст. Вона відстоює відродження невеликого й компактного «пішохідного» міста або району на противагу «автомобільним» передмістям (принаймні так цей термін трактує Вікіпедія).

За принципом нового урбанізму в 90-ті роки минулого століття компанія Уолта Діснея збудувала містечко Селебрейшен у Флориді (США),європейським аналогом його є шведський Йоаркіборг. Для них характерна щільна забудова, низька висотність, комфортність пересування по місту, облаштовані пішохідні та зелені зони. І, можливо, саме після цього виник урбаністичний рух, який діє тепер, – рух людей, які хочуть, аби їхні рідні міста були комфортними та приємними для життя.

 

Найпрогресивнішими містами з погляду урбанізму зараз є Лейпціг та Амстердам. У розвитку цих міст чи не першу скрипку грають саме урбаністи – вони чують людей, які працюють з ними, продумують проект, «запаковують» його і передають архітекторам, останні ж уже створюють і будівлю, і квартали, але з урахуванням цих побажань, а отже, потреб самих містян.

В Україні урбаністи не часто вхожі до кабінетів головних архітекторів. Але, до прикладу, у Львові, активісти часто приносять пропозиції, які мерія спільно з ними втілює. Львівські урбаністи – не завжди архітектори чи фахівці в цій галузі, здебільшого це просто небайдужі містяни. Найактивніше ініціативи в місті почали з’являтися у 2013 році, і стосувалися вони різних сфер комфортності міста: хтось хотів перепланувати базарну площу, хтось озеленював вулицю, була навіть така група людей, яка у 2014 виступила проти капітального будівництва перед школою. Конфлікт став поштовхом до роботи над облаштуванням скверу та обговоренням того, як повинен виглядати цей простір. Мешканці об’єдналися у громадську організацію і разом із міською владою впорядкували зелену зону, яка тепер називається «Сквер Гідності»

Але це лише локальні зміни, на заваді більш об’ємним стоять українські державні будівельні норми (ДБН).

За словами головного архітектора Львова Юліана Чаплінського, багато авторів, які створювали ДБН, запевняють, що нові норми ніхто не ініціює. Профільне міністерство працює над абсолютно іншими законодавчими актами, наприклад, тими, які стосуються зміни владної вертикалі.

Однак застарілі ДБН таки можна обійти і створити зовсім нове, комфортне й ультрасучасне місто. До прикладу, виконання певних пожежних вимог щодо зведення будинків можна замінити впровадженням низки протипожежних заходів, які, до речі, також використовують у Європі.

Є ще й застарілі санітарні норми, які стосуються води. Щодо цього цікавим є порівняння 4 міст: Гамбурга, Венеції, Києва та Дніпра.

Гамбург збудований на воді, це просто неймовірна галерея міських пейзажів та мостів; Венецію зводили в середньовіччі, коли про санітарні норми не йшлося взагалі; Київ – не менш старе місто, але оновлювалося вже за радянських часів.

У нашій столиці є чудова ріка Дніпро, але від людей вона відрізана магістральним шосе. За словами деяких архітекторів, для сучасних міст це нонсенс, як і відсутність уздовж цієї ріки набережної (тобто ріка є, але водночас її нема).

Краща ситуація в місті Дніпро: там є набережна, але дуже радянізована, тут зовсім не продуманий відкритий доступ до води, а такі речі якраз і забезпечують зручність.

Увесь цей процес можуть запустити люди, які не байдужі до міста, у якому живуть. В Україні це поки що окремі громадські ініціативи та організації, хоча мерії багатьох міст теж докладають зусиль для створення комфорту.

Насправді жоден архітектор чітко не назвав мені напрямів урбанізму.

Для себе я виділила кілька галузей, які зараз активно працюють в Україні. Однією з них є створення «третього місця» – таких просторів, де зазвичай збирається молодь для спілкування і проведення свого часу. Переважно вони облюбовують покинуті будинки (сквоти), зруйновані пам’ятники чи залишки замкових мурів.

На Заході урбаністи приглядаються до таких «третіх місць» і пізніше їх соціалізують, приводять до ладу, роблять безпечними, створюють дуже креативний молодіжний простір і надають цим занедбаним елементам міста нового дихання.

У Львові так «оживили» руїни колишнього заводу, тепер там досить популярний нічний клуб.

Інший напрямок, який є дуже важливим, це озеленення.

Наприклад, якщо у Львові такі ініціативи сприймають на ура (зокрема міська влада), то в Одесі група людей майже щодня бореться за озеленення свого міста всупереч волі мерії.

Організація «Зелений листок» змушена висаджувати дерева та кущі серед ночі, адже міський голова не погоджується з думкою мешканців, що Одеса цього потребує.

До речі, одним із напрямків є і «автомобільність» міста. Адже ми вже давно зауважили, що кількість автівок різко зростає, вони створюють проблеми на дорогах, а також труднощі з паркуванням, тому цей напрямок покликаний розвантажувати міста від надмірного потоку машин.

Одним із видів цієї боротьби є власне рух за безпечність доріг.

Не менш цікавою галуззю є і осучаснення пролетарських районів, а також соціалізація промислових кварталів. І стосується це не тільки заводів, але й таких уже наболілих «хрущовок». Виявляється, не тільки в Україні ламають собі голову над тим, як безболісно дати життя цим кварталам малогабариток.

У Німеччині і Польщі в таких будинках проводять санацію і продовжують їм «життя» ще на півстоліття. Але в Москві вирішили, що «ломать – не строить», і півроку тому знесли квартал панельних «хрущовок» на вулиці Яблучкіна. Їх збудували ще на початку 60-х, і це не один чи два будинки, це масив. Загалом їх у Москві планують знести близько 5 тисяч. А все завдяки суперечливому закону, який нещодавно прийняв уряд Росії. І все б нічого, якби усім цим мешканцям дали справді достойні заміни. Як з’ясувалося на практиці, людей відселяють далеко за місто і не завжди у нове житло, з незгідними держава судитиметься, хоча сама порушує конституційне право росіян на власність, а отже, може відправити на вулицю тисячі своїх громадян.

В Україні поки що до малогабариток лише приглядаються і шукають безболісного методу зберегти ці будинки. Окрім того в нашій країні таки дбають про комфорт своїх міст.

У 2016 році журнал «Фокус» опублікував рейтинг міст за кількома категоріями: економічні показники, безпека проживання та розвиток інфраструктури. Востаннє такий список робили у 2013, і за цей період показники дуже змінилися, свою позицію зберіг лише Київ – у столиці «срібло», «золото» здобув Львів, а на третьому місці – Хмельницький. Цей рейтинг показує, як швидко розвиваються міста, як їх забудовують і де дбають про своїх мешканців відповідно до європейських стандартів.