Хоумскулінг. Як відбувається домашнє навчання в Україні
4 листопада 2019, 11:42

Нещодавно я вдруге пішла у школу – під руку з донькою і з багажем власних переживань та тривог. Хоча мої страхи, напевно, стандартні: я досі боюся запізнитися у школу, і, очевидно, мені знову снитимуться сни моєї юності, що не вивчила завдання, а зранку – контрольна. Зараз ці страхи мені здаються кумедними, до того ж це єдині «травми», яких мені завдала школа. Але сказати так про всіх випускників не можна.


Переглядаючи різні шкільні й батьківські форуми, я побачила, скільки жаху мені вдалося в дитинстві уникнути. У мене, на щастя, були чудові, вимогливі вчителі, які безмежно любили дітей. Про жодного з них не можна сказати, що вони ображали гідність дитини, чи, не дай Боже, застосовували фізичну силу, вони викладали свій предмет на високому рівні, хоч я тоді вчилася у звичайній середній школі. У мене був прекрасний клас, і що таке булінг, я дізналася вже після закінчення навчання. Не заперечую, усе це існувало і 15 років тому, просто говорити про це вголос було не прийнято. Та й альтернативи не було, хіба змінити школу, але не факт, що це допоможе вже травмованому учневі.

Тепер батьки мають вибір:

державна школа, приватна, екстернат, індивідуальний графік, дистанційне чи домашнє навчання. З переліченого саме домашнє навчання зараз в Україні є чимось незвичайним, хоумскулери нині як для освітян, так і для решти суспільства нагадують хіпі 60-х років. Вони є, вони вимагають уваги, суспільство їх визнає, але ніхто в сучасній системі освіти не знає, що з ними робити і як їм допомогти.


Хоумскулери –

батьки, які вирішили навчати своїх дітей удома. Для такого рішення немає причин, пов’язаних зі здоров’ям, це швидше приватний вибір кожного, інколи він зумовлений тим, що дитина обдарована і потребує більше уваги, якої в приватній і тим паче в державній школі ніхто не може дати. Інколи це сім’я, яка бореться з вітряками застарілої системи навчання і має своє бачення освіти. Не поодинокі й випадки, коли дитина вже травмована школою, і батькам не залишається нічого іншого, ніж взяти все у свої руки. Домашня освіта – не панацея, це важкий шлях тих, хто обрав його, вони не закликають усіх перейти на такий спосіб навчання, але щороку кількість хоумскулерів збільшується.


Як відбувається домашнє навчання в Україні?

У цьому матеріалі пропонуємо розповіді сімей, які взяли на себе відповідальність за освіту власних дітей. Це люди, які мали можливість залишатися вдома зі своїми дітками, аби їх навчати, і володіли певним ресурсом, аби навчання давало свій результат. Більшість хоумскулерів стверджують, що віддали б дитину знову у школу, але лише після тотальної освітньої реформи.

Як стверджує автор багатьох книг із творчої освіти, міжнародний радник з інновації системи навчання сер Кен Робінсон, «сучасна система освіти, якою зараз користуються на нашій планеті, була створена для іншої епохи, для дітей, які жили в умовах промислової революції, і багато хто забуває, що метою цієї системи є виплекати велику кількість інтелектуалів, аби підняти економіку». Сер Робінсон також переконаний, що зараз така система не на часі, адже знання про людський розум за останні 50 років змінилися, а, отже, знання, які ми називали інтелектуальними, тепер вважають академічними. Саме тому таланти тих, кого ми за шаблоном сприймали як нерозумних, просто вбивала система навчання. Можливо, тому більшість батьків, які уважні до своїх чад, розуміють, що такий шкільний підхід просто вб’є усе творче, що зараз зароджується в їхній дитині, адже, якщо вірити панові Робінсону, тепер нерозумних дітей не існує.

Хоумскулери застосовують різні методики навчання своїх діток. Тому казати, що одна з них краща, а інша гірша – неправильно. Батьки, обираючи свої технології навчання, оцінюють виключно те, як їхня дитина засвоює інформацію. У цій розповіді ми б хотіли закцентувати увагу на кількох речах, про які розповідає хоумскулерам психолог, і розкажемо, із якими проблемами стикаються батьки, навчаючи своїх дітей вдома, намагатимемося допомогти тим, хто зараз тільки на початку цього шляху.

Без друзів

У кожного з нас свій досвід навчання в школі, тому вважати аксіомою тезу про те, що шкільні друзі – це назавжди, не буду. Не важливо, як склалася дружба тоді, важливо, як вона складається зараз. Психологи запевняють: діти мають спілкуватися з однолітками заради психічного здоров’я. Із цим погоджується Надя Рогозіна. Через сімейні обставини та особливості професії жінка дуже часто змінювала місце проживання.

Її донька Софія у свій перший клас пішла у звичайну луцьку школу, яка була найближче до дому. Потім продовжила навчання в Києві. Уже у столиці Надя, як свідома мама, зауважила, що її уявлення про школу та навчання дещо відрізняються від реальності, тож довелося змінити кілька закладів. Згодом жінка знову переїхала до Луцька, а звідти – до Львова. І саме тут Софію перевели на домашнє навчання. Так свої знання дівчинка отримує вже рік. Надя Рогозіна зізнається: до такого рішення йшла дуже довго та й втілити його змогла лише тоді, коли повністю почала працювати вдома, хоча про домашнє навчання задумувалася уже давно.


День у Софійки починається тоді, коли вона самостійно прокинеться. Це практично є основою домашнього навчання: здоровий сон, пробудження, сніданок. І лише коли мозок прокинувся і готовий сприймати інформацію, вона без поспіху сідає за науку. Процес навчання дуже простий, звичайно, він ґрунтується на шкільній програмі, але спосіб подання матеріалу й підхід до самого процесу суттєво відрізняється від традиційних.

На початку навчального року дівчинка отримує табель контролю, вона знає, коли у неї підсумкові роботи і з яких предметів. Є контрольні роботи для отримання оцінки за семестр, а є тести для самого себе, для того, щоб перевірити, наскільки добре ти засвоїв цей предмет чи тему. Усі контрольні зрізи дівчинка виконує онлайн, на сайті школи, у якій навчається. Мама зареєструвала її в одній зі шкіл Харкова, тож усі завдання дівчинці надходять звідти.

Софія із захопленням розповідає, як за такою системою вона вивчала Шекспіра. Підліток дуже добре знає англійську, тому спершу пробувала знайомитися з творами класика в оригіналі, потім намагалася прочитати повністю «Ромео і Джульєтту», але оскільки Софійка – звичайна дитина, сидіти довгий час на одному місці їй не хотілося. Засвоїти цю тему можна було й іншим шляхом – переглянути фільм. Саме так Софія зробила і склала тему на відмінно. Звичайно, це нестандартний підхід до навчання, начебто й нічого особливого, але незвично для тих, хто навчався у школі. Тому, у тих учнів, які переходять на домашнє навчання, відбувається дескулінг – процес, коли і батьки, й діти мають забути стару систему і звикнути до нової. Часто через це учні починають гірше вчитися, наприклад, у першому семестрі Софія «з’їхала» , але вже наступного все надолужила, наздогнала і навіть перегнала однолітків.

У звичайній школі діти мають розклад із певною кількістю уроків мови, математики, історії чи фізики. Щодня упродовж семестру вони відвідують їх і виконують усе, що передбачено програмою. Софія може вивчити увесь курс фізики, розрахований на один семестр, за тиждень, здати контрольні завдання і до наступного семестру про цей предмет не згадувати, натомість присвятити більше уваги тим дисциплінам, з яких вона хоче мати ґрунтовніші знання. Дівчинка закохана в історію американської політики, тож більше часу може приділити своєму захопленню. Окрім того, вчитися вона може будь-де, адже більшість завдань є в аудіоваріанті та й кожну тему пропонують вивчати кількома методами.


Психологи до домашнього навчання також ставляться неоднозначано, але у випадку, коли дитина змушена часто змінювати місце проживання, воно підходить ідеально, адже часта зміна школи для дитини є більшим стресом, ніж домашнє навчання без друзів.

Мама Софійки теж зізнається: усе прекрасно, крім відсутності комунікації. Жінка пробувала компенсувати доньці спілкування у школі різними гуртками й активними заняттями, але, на жаль, це лише замінник, бо справжня дружба та розвиток особистості починається в колі однолітків. Сама Софія каже, що жодні гуртки чи тимчасові знайомства не замінять їй товаришів. Хоча домашня школа, наприклад, змінила її ставлення до книжок. До того дівчинка практично не читала, а тепер її від літератури не відірвеш. Першого вересня Софійка продовжить навчання у приватному ліцеї за сучасною шкільною програмою. Класи тут тільки формують, тож вона, як і решта діток, тут уперше зустрінеться з ровесниками й піде разом із ними одним шляхом. Це знову було нелегке, але дуже потрібне рішення Наді Рогозіної, адже психологи наголошують: спілкування з однолітками дає змогу дитині сформувати свою ідентичність. Якщо ж воно відсутнє, дитина стає невпевненою в собі, бо позмагатися з іншими за першість можна лише в колективі однолітків. Це можуть бути або шкільні друзі, або ровесники в гуртках.

Наприклад, сім’я із Львівщини, яка виховує сімох діток, цю ситуацію вирішила по-своєму – віддала непосид у національну скаутську організацію «Пласт» (батьки, до речі, теж є її членами). У Кондратюків своя історія домашнього навчання. Вони нікуди не переїжджали, а задумалися про альтернативну школу тому, що друга донька Ольвія просто не хотіла виконувати завдання на стандартних уроках. Дівчинка була надто чутлива до оточення, звуків та емоцій, вона виявляла свою творчу натуру не лише в музиці, але й у підході до навчання і сприймання. Аби вберегти дитину від стресу, мама – пані Лідія – наважилася на домашню освіту. Згодом удома навчалися й інші дітки. Хоча серед них були й такі, які категорично відмовлялися від цього й зараз здобувають освіту в гімназіях чи звичайних школах.

Золота середина

Звичайно, в інтернеті, на різних профільних форумах чи в групах соцмереж зараз можна знайти безліч інформації. Хоча як тільки хоумскулінг зароджувався в Україні, такого, безперечно, не було. Тому домашнє навчання доньки пані Лідія організовувала, керуючись різними джерелами, шукала різноманітні книжки, які б допомогли їх знайти найкращий підхід до дитини. За першою освітою Лідія соціолог, згодом отримала диплом психолога, це дало їй змогу краще розуміти поведінку власних дітей і їхні потреби. Але з першою було найважче. Адже мала на меті дати їй кращу освіту.

До речі, канікул як таких у Кондратиків не існує.

Діти навчаються весь рік. Улітку режим легший, а в осінньо-зимовий період напруженіший. Найважче було все це продумати й втілити в життя. Хоча пані Лідія зізнається, що в неї є талант до самоорганізації та організації всіх довкола, і це чудово, адже саме відсутність таких навичок може стати проблемою для тих батьків, які вирішать перевести дитину на домашнє навчання. Якщо дослухатися до психологів, то спершу налагодити процес навчання й встановити режим дня дитини буде просто, але що далі в ліс, як кажуть, то різні проблеми, домашні та шкільні, вибиватимуть із колії. Тому важливість самоорганізації в процесі домашнього навчання важко переоцінити. Через те, що в Кондратиків свій мінісадок, увесь простір будинку батьки поділили на умовні зони.

Є тут ігрова кімната – святилище для діток, їхній особистий простір, де можна забавлятися й відпочивати. Є кімната, у якій навчаються дівчатка, зазвичай вони проводять тут від 2 до 3 годин щодня. Є й кімната для підлітків, де встановлено комп’ютер, за яким працюють старші дівчатка. Найменші (а це два хлопчики – Михайлик і Богуслав) ще до школи не йдуть, але, як і всі вдома, прагнуть вчитися. Тому 4-річний Богуслав уже має свій зошит та ручку, пише літери й цифри, до речі, це його особиста воля, а не результат примусу батьків.

Але, окрім самоорганізації, є інший важливий момент, про який також варто памʼятати тим, хто прагне для дитини кращої освіти: не перестарайтеся! Адже дитина, звичайно, це губка і чистий листок, та наповнювати її по вінця теж не варто. І це на власному досвіді відчула й пані Кондратик, коли з донькою, яка першою перейшла на домашнє навчання, намагалася перетворити науку на марафон знань. Мама була вимоглива, хотіла багато чого навчити, тому дівчинка незабаром попросилася назад у школу. Хоумскулери із досвідом радять: перш ніж перевести дитину на домашнє навчання, батьки повинні перечитати багато спеціальної літератури, фактично стати педагогом, скласти свій план, навіть якщо він відрізнятиметься від міністерського, і лише тоді братися за навчання.


Чим особливі діти хоумскулерів?


Тим, що в них відсутній щоденний стрес, який завжди є у шкільному навчанні, зокрема вранішнє прокидання, не завжди адекватні вчителі, нецікаві предмети або спосіб їх викладання, неможливість розвивати особисті таланти. Усі сімʼї, про які ми розповідали, неодноразово наголошували, що вони в жодному разі не закликають до домашнього навчання, адже це величезна відповідальність. Окрім того, навіть зараз багато освітян не знають, як із цим дати раду. Надя Рогозіна пригадує: ще рік тому в Луцьку вона, прочитавши про таку можливість, звернулася до міського управління освіти, а там лише розвели руками і сказали, що вперше про таку форму навчання почули від неї. Це було у 2018 році, через рік після прийняття Закону України «Про освіту», за яким здобувати освіту вдома було дозволено абсолютно всім.

У більш прогресивному Львові це не дивина, тут, як і в інших містах, є свої групи хоумскулерів. В одній із приватних шкіл розповіли, що в них на домашньому навчанні перебуває майже 500 діток, і кількість батьків, які готові так навчати своїх дітей, принаймні в початковій школі, дедалі зростає. Якщо проаналізувати статистику, то виявиться, що 90% дітей, які перебувають на домашньому навчанні, це учні до 8-9 класу, далі вони з різних причин таки йдуть до школи, і це теж позитивно.

Звичайно, крім хоумскулінгу, існують й інші приклади альтернативної освіти, але вони не завжди доступні для більшості. Із різних опитувань на батьківських форумах випливає, що кожен другий через прогалини в державній освіті віддав би своє чадо у приватну школу, але не має для цього достатньо фінансів. Звичайно, не секрет, що якісна освіта, особливо академічна, – дороге задоволення. Але українські загальноосвітні школи досі не мають достойної матеріально-технічної бази, а також молодих і прогресивних вчителів, які зазвичай ідуть працювати в приватні школи, де зарплата вища, а умови праці кращі й комфортніші.

Через те, що в альтернативних школах класи менші, там є можливість отримувати не масову освіту, а індивідуальну, окрім того, навчання в деяких із них проводять не за партами в класі, а, наприклад, у музеї, на вулиці, під час прогулянки. І форми, і підходи різні, але за таку освіту треба платити чималі кошти, тому не дивно, що альтернативою став хоумскулінг. Батьки не відкидають можливості того, що освітня реформа таки змінить українську школу на краще. Але до того моменту, коли у школі будуть належні умови й хороші вчителі, мине багато часу, а гаяти його ніхто не хоче.